День “зелених коридорів”.


В цей день я плачу мовчки і без сліз.
Я висох в чотирнáдцятому році.
Кров зцебеніла з Іловайських риз,
в моєму і Христовім тоді оці.

Я не пробачив, не простив, не переміг.
Забудьте люди співчуття мені за муку.
За біль поразки, за відсутність ніг.
За “коридор зелений” й чорну луку.

– Їх вороги назвалися “брати”,
(Солдатів Світла, що лягли у чорноземи)..
Великий Боже, віку вкороти,
Ти їх катам в московськії екземи..

Прокляті орки.. Й злобні нюхачі,
паскудних скрепів й вигідного клею.
Паскудний штаб, паскудні прохачі,
московського поребрику й єлєю..

А поле темне, й соняшник погас,
від чорної й червоної вологи.
То наша кров в ровах руйнує час,
й будує з Богом скромні діалоги..

Я б там лежав з братами по пітьмі.
Але я вижив чудом, ради помсти.
Вони ніколи не не лишалися самі.
З ними завжди їх герць на віроломстві…
*
Nebratan

Опубліковано у ВІРШІ ПРО СПРАВЖНІХ ГЕРОЇВ, УКРАЇНО-МОСКОВСЬКА ВІЙНА. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s